Я застряла на отдалённом острове с главными героями Том 2 Глава 239 Побочная история 24 Что произошло той летней ночью

— Здравствуйте, это команда КрайСвета. Мы постепенно планируем редактировать данную новеллу. Мы так же хотим извиниться за огромное количество опечаток (У нас нет редактора (исправление грамматических и орфографических ошибок)), потому мы просим вашего понимания.

Так же если вы найдете ошибку в тексте, напишите в комментарии, а мы исправим.

Спасибо всем комментаторам за отзывы. Это очень помогает и вдохновляет нас.

*Это надпись будет повторяться и в последующих главах и исчезнет, как только глава будет отредактирована.

==

Леді, які зібралися на терасі з леді Хінт, були цілковито приголомшені. Маргарет дерлася по веревці на вершину шпиля. Ця вистава шокувала, здавалося, всіх, хто зібрався на площі.

— Чи може шляхетна леді так чинити? Це не дуже гідно, — прокоментувала одна.

— О Боже, леді Сейн, ви так відстали від часу. Як ви впораєтеся з новою ерою з такими застарілими поглядами? — парирувала інша.

— Що ви тільки що сказали? Ви закінчили?

— Ні, не закінчила. Чи має леді Сейн вищий статус або красу, ніж леді Флоне? Чесно кажучи, смішно, що ви говорите про гідність, — відповіла інша з саркастичною посмішкою.

— Як ви смієте…!

Ситуація навіть переросла в сварку.

Поки думки дворян розділилися, більшість городян на площі вибухнули бурхливими оплесками, вітаючи Маргарет.

"Як людина може так кардинально змінитися?"

Маргарет колись була жінкою, яка заради любові готова була на все, відомою своєю зухвалістю до всього, крім любові до Еноха. Але вона змінилася.

Вона змінила своє ставлення, спосіб мислення, а потім діяла. Леді Хінт знала, скільки зусиль потрібно, щоб так сильно змінитися.

"Я знала, що вона жінка дії, але..."

Хобі леді Хінт було письменництво. Однак стати романісткою для шляхетної леді було немислимо, тому вона приховувала свій талант через заперечення батьків.

"Так. Я вирішила. Я знову буду писати."

Підйом Маргарет мав несподіваний ефект.

Літнє нічне небо спалахнуло різнокольоровими феєрверками, і люди раділи. Церемонія запалення, що ознаменувала початок фестивалю, пройшла з великим успіхом. Однак очікуваного моменту пропозиції Еноха так і не сталося — він був зайнятий іншою справою, поки Маргарет спускалася зі шпиля по мотузці.

Енох спіймав чоловіка, який намагався втекти по гвинтових сходах.

Туп!

Рішучим ударом ноги Енох притиснув його до стіни сходів, і той впав. На чоловікові були мантії, схожі на ті, що завжди носив Кайден, тільки сірі, а не сині, що вказувало на його нижчий ранг. Він був ученим, який розробив феєрверки, запалені Маргарет, і колишнім магом.

Схопивши чоловіка за комір, Енох потягнув його назад на оглядовий майданчик і жбурнув на підлогу. Коли охорона рушила втрутитися, Енох підняв руку, даючи зрозуміти, що розбереться сам.

— Нова ера, нічого подібного! Я ніколи не хотів нової ери! — кричав чоловік, його голос відбивався від кам'яних стін.

— Хто тебе підіслав? — запитав Енох, наступивши ногою на його груди і притиснувши до підлоги, поки той опирався.

— Навіщо ти знищив магію?! Ти знаєш, через що я пройшов, щоб досягти цього?! Я великий маг!!! Я не такий, як ви, звичайні дурні!!! — кричав чоловік, розмахуючи руками, немов дитина в істериці, по обличчю його текли сльози.

Охоронець, що стояв поруч, готовий оголити меч, крикнув: — Замовкни! Як ти смієш погрожувати Його Імператорській Високості, спадкоємному принцу?! Твої дії — зрада!

— Ти знаєш, хто розробив ці феєрверки?! Це я! Я зробив це! Я не ставав магом, щоб створювати якісь жалюгідні феєрверки! — бушував чоловік, нарешті переходячи на відверті прокляття. — Великий лорд Дженас розгнівається! Світ без магії — це кінець! Кінець близький!

Божевільний.

Оточуючі прошепотіли це слово, немов хором.

У нинішню епоху ім'я "Дженас" було практично табу.

Хрясь.

Чоботом Енох різко вдарив чоловіка в ребра, і той захлинувся кров'ю.

Кх-кх.

Без тіні співчуття Енох подивився на нього зверху вниз і сказав: — Далі слухати нічого. Заберіть його.

Схоже, це була самостійна акція, і за нею не стояв жоден замовник.

— Проте, залиште його для допиту, — додав Енох, прибираючи ногу.

— Так, Ваша Високосте! — відповіли охоронці, тягнучи чоловіка вниз по сходах. Репортери жадібно пішли за ними, їхні очі палали бажанням запечатліти сенсацію.

Коли метушня вщухла, на майданчику залишилися лише двоє репортерів, помічник Еноха Джеймс та ще кілька людей, що з цікавістю спостерігали, як Енох повернувся до них.

— Енох! Ти в порядку? — покликала Маргарет, підбігши до нього після того, як розв'язала мотузку, її тривога була очевидною.

Енох інстинктивно обійняв її, міцно притиснув до себе і зітхнув з полегшенням. Потім, без попередження, підняв її на руки.

Оточуючі дивилися із здивуванням, а Енох сказав своєму помічнику Джеймсу: — Я йду першим, розберися з рештою.

— Так, Ваша Високосте! Але почекайте, виступ на фестивалі…! — голос Джеймса розчинився в марному протесті, поки Енох ніс Маргарет вниз по шпилю.

Предложение, чтобы Маргарет провела зажжение, исходило от Эноха, и теперь он горько сожалел об этом. У него не было желания оставлять её в такой опасной ситуации.

Бам! Бум!

Фейерверки, зажженные Маргарет, продолжали озарять ночное небо яркими красками.

Толпа на площади, казалось, забыла о недавней опасности, угрожавшей Маргарет, и взрывалась криками восторга. Когда Энох вышел из входа в шпиль на первом этаже, неся Маргарет на руках, рёв толпы стал ещё оглушительнее.

Держа Маргарет на руках, Энох окинул взглядом собравшихся. Интенсивность его взгляда заставила толпу замолчать.

Наконец, когда последние фейерверки погасли, площадь погрузилась в тишину, словно всё внимание собравшихся было приковано только к Эноху и Маргарет.

Сцена была настолько впечатляющей, что журналисты и официальные лица из разных стран тут же принялись записывать и фотографировать.

— Граждане Лэнгриджской империи, — начал Энох, его голос был твёрдым, но не громким, разрезая тишину.

Он не кричал, но его слова звучали чётко, разносясь по всему пространству.

— Фестиваль начинается сейчас.

Это было и объявление об открытии фестиваля, и декларация рассвета новой эры.

Бум, бах!

На руках у Эноха я смотрела на ночное небо. Когда первый фейерверк, который я запустила, завершился, начался основной фестиваль. Тёмное небо непрерывно украшалось прекрасными вспышками цвета.

Маги, отбросившие свои мантии, смогли разработать фейерверки без использования магии. Поэтому этот фестиваль имел глубокое значение во многих отношениях.

— Я рада, что всё удалось.

Если бы Энох не заметил, что человек, устанавливавший последние фейерверки на шпиле, повредил лестницу, к этому моменту…

Я тряхнула головой, отгоняя мысли.

Я понимала отчаяние магов. Как они могли не отчаиваться, потеряв работу, будущее и карьеру в одно мгновение?

Поэтому мы с Энохом должны стараться ещё усерднее. Нам нужно продолжать работать над улучшением системы, чтобы решать возникающие проблемы.

— Пожалуйста, возьмите меня за руку!

— Благословите нас удачей!

— Да здравствует будущий император!

Люди, которые только что ликовали, теперь протягивали к нам руки, и число рыцарей, сдерживающих толпу, пришлось увеличить.

В конце концов мы с Энохом решили вместе вернуться в особняк Флоне.

— Не беспокойтесь о нас, идите, — сказала Юанна, мягко подталкивая нас с Энохом вперёд с понимающим выражением лица, зная, что я чуть не погибла из-за сломанной лестницы.

Так мы попрощались с Юанной, Рузефом и Артдалом и быстро вернулись в особняк.

"Я хотела насладиться фестивалем со всеми."

Мне было немного грустно, особенно потому, что я давно не видела Юанну.

Возможно, почувствовав моё разочарование, Энох внезапно остановился, когда мы пересекали сад по направлению ко входу в особняк.

— Если тебе жаль, может, стоит посмотреть из сада. Жаль, что мы не можем насладиться фестивалем, — предложил Энох.

— Хорошая идея. Без толпы, возможно, здесь даже лучше. Хотя жаль, что не со всеми, — ответила я, смиряясь с ситуацией.

Увидев виноватое выражение лица Эноха, я поняла, что мои слова не должны были заставить его чувствовать себя виноватым.

— Не переживай. Святая сказала, что останется в особняке Флоне до конца недели. Фестиваль продлится ещё несколько дней, — успокоила я его, мягко беря его за руку.

Рука Эноха была тёплой. Я вдруг вспомнила, как проснулась на отдалённом острове, ничего не зная.

Тогда, даже несмотря на то, что Энох меня не любил, он протянул руку, когда мне было страшно. Энох всегда был добрым. Мне нравилось, что он такой.

В то время я даже представить не могла, что наши отношения разовьются до этого.

Я медленно повела Эноха в центр сада особняка. Фейерверки были лучше видны оттуда, где я поставила небольшую палатку.

— На самом деле, мне так даже больше нравится, наедине с тобой, — призналась я.

Когда я подняла глаза, наши взгляды встретились. Его золотые глаза смотрели на меня с красотой, соперничающей со звёздами.

Красивее, чем фантастические фейерверки, расцвечивающие ночное небо.

Я нежно коснулась его щеки рукой.

Энох всегда, казалось, думал, что любит меня сильнее. Но это заблуждение. Это я ждала, когда же настанет этот момент.

— Я люблю тебя, — призналась я после долгих раздумий. Не было слов более совершенных, чем это простое признание.

Его золотые глаза, полные звёзд и множества эмоций, казалось, блестели от непролитых слёз.

— Я всегда колебалась, боясь, что в момент, когда произнесу эти слова, все мои чувства выльются и исчезнут. Моя любовь никогда не была лёгкой, — призналась я.

Хотя я всегда жаждала любви Эноха, я никогда не относилась к ней легкомысленно.

— Маргарет, — позвал он моё имя, затем крепко сжал губы, словно подавляя переполнявшие его эмоции.

Я наконец выразила признание, которое так долго скрывала.

— Энох, ты выйдешь за меня замуж? Я сделаю тебя счастливым до конца наших дней.